Не руські ми, не руські!
Та ні з яких боків!
Це „руськими” колись там
Ще звали козаків.
А ось мою бабусю
Татарин ото драв,
І я оцим горжуся –
Бо ж Українцем став.
Ці руські, кажуть, дикі,
Із темної Русі.
А суржик наш великий
Культурніший за всіх.
То ж бач, москаль надутий,
Мене ти не замай,
Бо ж предком може бути
У мене хан Мамай!
Ми ідемо в Європу,
А там нам, хай вам грець,
Дадуть на голу жопу
Зелений папірець!
Що – завидно? А дзуськи! –
Мої ж то хазяї!
Не руські ми, не руські –
Місцеві холуї.
* * *
Свобода!!! С истории сняты все маски!
Узнали мы Истину (вот красота!):
Нас древние Укры оранжевой краской
Натёрли – немножечко ниже хвоста.
Нам нынче не надо москальского гада,
Адамы и Евы – ведь это про нас!
Сверкнем мы по миру оранжевым задом –
Авось и копеечку кто-то подаст!
* * *
